Открыты наборы в:
Школу диагностики негатива - viewtopic.php?f=24&t=8836
Школу Языческой Магии - viewtopic.php?f=748&t=8780

Використання воску в народному знахарстві

Теория и основные правила проведения чисток, снятия порчи, техники безопасности
Доброта
Постоялец
Сообщения: 195
Зарегистрирован: 05 июл 2014, 13:32
Репутация: 26
Откуда: Москва
Направление практики: руны,ЧМ

Використання воску в народному знахарстві

Сообщение #1 Доброта » 05 июл 2014, 14:34

Пархоменко Т. Використання воску в народному знахарстві
Сьогодні, на початку XXI ст., часу загального наступу новітніх технологій, глобальної комп'ютеризації, розвитку супутникового теле-радіозв'язку тощо, пріоритетного значення набуває раціональне мислення людини. Разом з тим, нашому століттю притаманна й первісна віра в магію слова та дії, що від покоління до покоління передавалася серед сільських шептух, як на Поліссі називали жінок, котрі займались народним лікуванням за допомогою замовлянь та магічних маніпуляцій з лікарськими речовинами, рослинами. Грунтуючись на власних експедиційних матеріалах, маємо підстави зазначити, що таких носіїв первісної магії залишилося не так і багато; даються взнаки поширення освіти, загальна доступність засобів масової інформації. Вважаємо, що феномен знахарства - недосліджена ділянка народної культури, що має привернути до себе увагу фахівців різних галузей наук: етнологів, лінгвістів, психотерапевтів, лікарів. Маємо змогу долучитися до найпотаємнішого пласта народної мудрості, який не завжди в змозі сприйняти раціонально мисляча людина.

У даній статті ми розглянемо питання використання продуктів бджільництва в народному знахарстві, насамперед, приділивши увагу застосуванню воску в народній медицині.

За даними російського етнолога А-А.Плотникової, традиція використання воску з метою діагностики та лікування захворювань притаманна як українцям, так і болгарам та сербам (7, 443). З.Є.Болтарович стверджує, що віск був відомий і в знахарській практиці білорусів (1, 33). В усіх названих народів побутувало уявлення, ніби разом з розплавленим на вогні воском з організму людини виливається захворювання та зурочення; невипадково цей метод отримав назву «виливання воском». Такий спосіб лікування базувався на основі імітативної магії, яка діяла за принципом аналогії — подібне виліковується подібним. Маніпуляції з воском підсилювалися вербальною магією. Остання, на думку І.І.Огієнка, має позитивний вплив лише тоді, якщо слова будуть проказані в належній формі, у певний час та в поєднанні з відповідним обрядом (5, 20). Варіант формули словесної магії в болгарів - «Як розтоплюється віск, так нехай розтопиться хвороба», в сербів - «Віск розтопився — і хвороба минула» (7, 443). Цікаво, що основним змістом сербського замовляння під час виливання воску було рахування від 9 до 1. За спостереженнями М.О.Новикової, «Зворотний лік (у бік зменшення- Т.П.)... має магічну мету: «зменшення наявності», «зменшення буття», тобто вигнання з буття» (11, 275). Згідно такої концепції, вигнання хвороби, негативних симптомів зурочення з тіла людини безпосередньо пов'язане із зворотнім ліком.

На підставі аналізу етнографічних джерел можна відзначити, що воском виливались такі народні захворювання, як «ляк» та «болячка». В народній уяві «ляк» - це нервове збудження від переляку, причиною якого могли стати вуж, собака, гроза, пожежа, падіння, погані новини. Симптомами такого стану вважалися часті позіхання, головні болі, приступи лихоманки, загальний душевний неспокій.

Згідно словника народних назв недуг А.Шкарбана, симптомами «рожи», або «ружи» були пухлини, що з'являлися на різних місцях тіла (13, 215). З того ж джерела дізнаємося про ознаки хвороби, яка в народі має назву «болячки»: сильні головні болі, вушні нариви (13, 214). Записи В.Мойсієнко доповнюють знання про такі захворювання. На підставі експедиційних матеріалів, записаних на Поліссі, дослідник класифікує «рожу», як хворобу, головною ознакою якої було почервоніння певної частини тіла. Інша характерна особливість захворювання — відсутність зовнішнього нариву. Під «болячкою» поліські інформатори розуміли внутрішній нарив, який завжди супроводжували нестерпні болі. За народними уявленнями, «болячка» могла бути в будь-якому місці організму, але найчастіше знаходилася в голові (6, 129).



Доброта
Постоялец
Сообщения: 195
Зарегистрирован: 05 июл 2014, 13:32
Репутация: 26
Откуда: Москва
Направление практики: руны,ЧМ

Re: Використання воску в народному знахарстві

Сообщение #2 Доброта » 05 июл 2014, 14:34

Детальніше розглянемо процес звільнення тіла хворого від «ляку» на основі власних експедиційних записів, зроблених в с. Балашівка Березнівського району Рівненської області (17). Згідно відомостей інформаторів, для проведення обряду зцілення необхідно набрати свіжої води з колодязя та приготувати певну кількість воску. Хворого садовили обличчям до ікон, ставили до печі віск, підігрівали його та виливали над головою хворого у миску з водою. Ці дії супроводжувались вербальною магією — замовлянням. Його обов'язковим початком та кінцем вважалась молитва «Отче наш». Дев'ять разів проказували замовляння, тричі виливаючи віск на воду. За кожним литтям воску потрібно було три рази прошептати текст замовляння: «Ляку-переляку! Чи ти батьков, чи материн, чи дивоцкій, чи паробоцкій, чи огньовий, чи громовий, чи гусячий, чи курачий, чи качинячий, чи пташиний, чи жабячий, чи вужачий, чи собачий, чи котячий, чи присланий, чи приспаний! Будем тебе змовляти, на бистриє води, на густиє лози, на росхудні дороги отсилати. Сядь собі на месті, на золотому креслі, запий, загуляй, хрищеному молитвєному (як зветца людина) Божий покой дай!» (17). За даними цієї самої інформаторки, їй доводилося виливати воском ляки «вужацкиє, собачиє, котячиє». Відповідно і воскова плівочка набувала форми названих тварин. Часом причиною переляку ставала людина: зокрема, в практиці опитаної знахарки трапився випадок, коли вилився головний убір односельчанки — лікарки Уліти. Позитивний результат процедури «виливання» хвороби воском залежав від ступеня її давності. Якщо переляк був «свіжим», вистачало потрійного виливання воску та дев'яти замовлянь. Коли ж хвороба виявлялася «задавненою», то хворому доводилось «іти по дев'ятьох бабах». Тоді одним і тим самим воском «ляк» тричі виливали в кожної з дев'яти шептух, і кожна з них дев'ять разів «шептала» замовляння. Воду, в яку виливали віск, давали відпити хворому, а також витирали нею його тіло. Коли вода все ще залишалась - її виливали в піч, «шоб (все погане. - Т.П.) ішло за димом».
Традиція знахарів виливати «ляк» воском зафіксована нами і в с. Федорівці Сарненського району Рівненської області (30). За даними місцевого інформатора, віск для цієї процедури брали від церковних свічок. Виливати віск годилося три рази, бажано через певні проміжки доби. Так само, як і в Березнівському, в Сарненському районі «ляк» шептали дев'ять разів, обов'язково попередньо проказавши молитву «Отче наш». В рядках замовляння, бувало, згадували Господа та Божу Матір. Людина, яка звільняла від хвороби, вважалась посередником-посланцем цих вищих благодатних сил: «Прислав мене Господи і Божая Мати до хрищеної народженої (ім'я хворого. - Т.П.) ляку виливати...» (30). Тобто сучасний мовний код замовляння зазнав нашарування пластів різних культурних епох - і язичництва, і християнства.

До переліку вище названих «ляків» із с. Балашівка Березнівського району в с. Федорівна Сарненського району додавали «ляк від води», а також «кінський, свинячий, свійський». До «ляку» звертались з проханням; «...боків не закладай, пуд серце не пудпирай, спать і їсти давай, по кості не ходи, кості не ламі...» (30).

Зовсім інша вербальна магія супроводжувала процес «виливання» воску від ляку в с. Немовичі Сарненського району. В якості тексту замовляння використовували рядки відомої молитви Честному Хресту, надрукованої в православному молитослові (8, 21-22). В народній обробці текст дещо змінився: «Да воскреснет Бог и росточатца враги його. Да бежат от лица огня ненавидящие його. Яко исчезает дым - да исчезнет. Яко тает воск от лица огня, так да погибнут бесы от лица люблящих, молящих в Бога, кресным, кресным знаменем клянущи!» (27). Значну увагу приділяємо такій формі замовляння у зв'язку з історією його запозичення від осіб духовного сану. За повідомленням інформатора, виливати «ляк» воском за допомогою молитви навчила матір сільська дячиха. Питання, з якою молитвою виливається при «ляці» віск, цікавило і місцевого «батюшку» (27).

Доброта
Постоялец
Сообщения: 195
Зарегистрирован: 05 июл 2014, 13:32
Репутация: 26
Откуда: Москва
Направление практики: руны,ЧМ

Re: Використання воску в народному знахарстві

Сообщение #3 Доброта » 05 июл 2014, 14:35

Згідно експедиційних записів автора в Рокитнівському районі, «ляк» уміли «переказувати» і в с. Біловіж. Опитана нами інформаторка — не письменна, своє вміння перейняла від баби. Архаїчний текст її вербальної магії: «Ішов ляк, ішов страх: з восковою головою, штеретяними ногамі, з коноплянимі рукамі. Восковою головою розол'ю, штеретяниє ногі поламлю, конопляниє рукі потрощу - і ляк вижену! Ти, ляку-ляковит! Чи ти громовик, чи ти батьков, чи ти материн, чи ти дивочий, чи ти парубочий, чи ти собачий, чи ти дитячий - виходь, виходь! Як я тебе не знала, то я й не віговоряла, Господа Бога милосердного не прохала. Першим разом, луччим часом, і ни я шептала - Пречиста Святая Божая Маті в помочі стояла, хрищоной рождьоной Тане помоч давала.» (19). Замовляння переказували тричі.

Та сама інформаторка «переказала» варіант замовляння від «наговору», в якому присутня символіка восковика, воскодавки — пристроїв для вичавлювання воску. В народних уявленнях з процесом отримання воску пов'язували ідею фізичного та духовного очищення хворого. Вважалось, що заподіяну людині шкоду неможливо зовсім знищити, її можна лише переадресувати, зокрема, повернути відправнику - тій силі, яка спричинила захворювання: «Васкав-васкавніца! На море злівайса, на пєну збівайса, із чийої голові виходіт, то на ту - заверняйса! Хай його слова - да в його зєва, хай його думки - да в його шлункі, хай його нєжит - да в його лежит, хай з його вуст - йому за пазуху шусть сюда! Всяк іде нога за ногою — хай все ідуть слова поганиє з його голови! Першим разом, луччим часом, то не я шептала — Пречиста Святая Божая Маті в помочі стояла та хрищоной рождьоной (як звати) помоч давала.» (19). З метою одужання замовляння проговорювали тричі.

Маємо відзначити, що паралельно з методом «виливання ляку» воском на Поліссі зафіксовані такі його способи лікування, як «викачування яйцем» та «викачування хлібом» (13, 206). Результат діагностики «ляку» залежав від форми, кольору білка (4, 41), а також вмісту хлібної кульки (1, 33). Для «викачування» використовували одне сире яйце, або три чи сім «булябушечок» з хлібного м'якуша чи тіста. На підставі експедиційних записів, зроблених нами в с. Михалин Березнівського району, слід зазначити, що процедура «викачування ляку» хлібним м'якушем багато в чому подібна до «виливання ляку» воском (26). Тричі хвора людина приходила до знахарки, яка кожного разу три рази проказувала замовляння та дев'ять разів за годинниковою стрілкою качала хліб по животу хворого. Діткам допомагав один сеанс. Порівняймо процедуру «виливання ляку» воском. Людина із задавненою хворобою мала тричі відвідати знахарку. Тоді також важливого значення надавалось символіці чисел три та дев'ять: під час одного сеансу «виливання воску» дев'ять разів «переказували» замовляння та три рази виливали на воду віск. Важливими, на нашу думку, є відомості про розбивання яйця над головою хворого — дія, аналогічна «виливанню воску» від «ляку» та «болячки» (4, 41). Після шептання яйце та хлібні м'якуші віддавали собаці, щоб «вигавкував» хворобу.
Як показав аналіз експедиційних записів А. Шкарбана, зроблених дослідником на території Київського Полісся, для вигнання з тіла «болячки» використовували декілька методів: вербальну магію у восьми випадках; «спалювання льоном» та замовляння - в чотирьох випадках; «виговорання» хвороби на воду в одному випадку. В сусідніх районах Житомирської області з метою позбавлення організму хворого від «болячки» застосовували знахарський метод «виливання» хвороби воском (13, 206). Процедура діагностики та лікування «болячки» нагадує зцілення від «ляку». Також необхідно було розтопити віск, піднести миску з водою до вуха або тім'я та виливати віск на воду. Маніпуляції підсилювала магія слова: « Голоуна, голоуніца, пудтимна пудтимніца, пуддимна пуддимніца! Жоута жоутуха, бела бєлуха, сіня сінюха! Жоута - на жоути цьвєт, біла -на біли цьвєт, сіня — на сіні цьвєт. Сємєнєм россіпса, маком роскотіс! Пріслала Прєчіста Божа Маті болячку шептаті. 9 болячок голоуних, 9 грудяних, 9 костяних, 9 з прістрєту, 9 з подумання, 9 од ветру, 9 од волосу, 9 болячок ціганських, 9 татарськіх, 9 пуд ходу, 9 пуд єду. Я вас, колючіх, не знала, на імия нє назівала. Тепер я знаю, назіваю, одговораю, у лес на гніле колоддє одсілаю. Як гліці на пнє нє шумєті, так у голове (...) не болеть, косьте нє ломать, сну нє збівать, єді нє остужать. Маком россіпса, горошком роскотіс, од (...) болячка, оччєпіс!» (6, 152). Таке замовляння проказувалося тричі. За народними уявленнями українців, зняти головний біль могла не лише процедура «виливання воску» над головою, але й магічна дія— одягання на голову воскової шапочки (10, 130).

Доброта
Постоялец
Сообщения: 195
Зарегистрирован: 05 июл 2014, 13:32
Репутация: 26
Откуда: Москва
Направление практики: руны,ЧМ

Re: Використання воску в народному знахарстві

Сообщение #4 Доброта » 05 июл 2014, 14:35

Зовсім іншим спостерігаємо лікування воском на території Білоруського Полісся. Там вважали, якщо в людини довго болить голова, отже, в ній знаходиться «скула». Потрібно було розтопити на сковороді віск, «скрутити» з нього свічку (завбільшки з палець), покласти на вухо полотняну ганчірку та вставити до вуха свічку. Після цього свічку запалювали та приказували: «Скула скуланіца, скула-каутуніца, скула-рожа, скула-ятраніца, скула-вєтраніца! Вуйді, ятрасьць, спад бєлай касьті, спад румянага тела, їді у чіста поле, там ти шумі, там ти гуді, там ти сабє мєстачка найді, (...) памажи, мой дух палюбі.» (6, 152). Обряд звільнення від хвороби супроводжували очисні дії: обов'язково перехрещувалися, тричі спльовували слину та сходили з місця лікування.

Останній спосіб лікування голови від хвороби за допомогою свічки згадує і дослідник білоруської етнографії АСержпутовський. За його даними, з подібною метою розплавленим на вогні воском просочували папір, згортали в ріг, встромляли свічку хворому у вухо та запалювали (9, 31).

Власні експедиційні записи на території Березнівського та Рокитнівського районів підтверджують лікувальні властивості «воскових свічок». В даному регіоні їх використовували при «закладенні» вуха та «забитті» носових порожнин. Так, в с. Балашівка Березнівського району знахарка «ставила свічку» людині, яка внаслідок застуди скаржилася на слух. Для виготовлення лікувальної свічки розтоплювали на сковороді віск, яким змащували газету. Свічку намотували на дерев'яне веретено, яке згодом виймали, а свічку вставляли у вухо хворого. Зовнішній кінець свічки підпалювали. Вважалося, що така свічка мала здатність «натягати», «витягати» гній (17). В с. Нетребі Рокитнівського району «свічку» встромляли не лише у вухо, але і в ніс. За даними інформаторів, така процедура проводилась для того, щоб уникнути хірургічного втручання. Матеріалом для виготовлення такої «свічки» служили розтоплений на плиті віск і відріз бинта. Бинт занурювали у розтоплений віск та намотували на дерев'яну палку. Останню витягали, а свічку вставляли у вухо або в ніс Лікувальна свічка виготовлялась таким чином, щоб один її кінець був гострим, а другий — широким. Широкий кінець свічки підпалювали (28).

Свічка, виготовлена способом «качання», «сукання» воску стала магічним атрибутом знахарської практики. Наші експедиційні записи на території.Рівненського Полісся засвідчують, що особливою магічною силою наділяли воскову свічку, посвячену в церкві на Стрітення. Традиція святити в цей день воскову свічку, обмотану льоном, зафіксована нами в різних населених пунктах - с Білці (20) Березнівського району, с. Клесові (24) Сарненського району, сс. Бережниці (18), Кураші (25) Дубровицького району. В усіх названих селах « стрітенська » свічка та льон вважали ся «помічними» засобами від «рожі». Факт застосування при спалюванні «рожі» «громничої» (1, 165) та святовечорової»(1, 177) свічки констатує З.Є.Болтарович. За відомостями Братчикова, у Волинській губернії з лікувальною метою використовували свічки, посвячені підчас «страсного» або «світлого» тижнів (15, 4). Остання особливість характерна і для території Київського Полісся. Згідно сучасних досліджень А. Шкарбана, «рожу» спалювали «страсною» свічкою, посвяченою на Чистий четвер, або свічкою, яку святили в церкві на Паску (13, 206).

За даними Братчикова, при лікування «рожі» (Eresipelas) хворе місце людини накривали червоним вовняним поясом або червоним сукном, поверх якого стелили лляну куделю. Останню підпалювали посвяченою свічкою. Такий спосіб лікування необхідно було повторити 2-3 рази (15, 4). В архівних матеріалах XIX ст., присвячених дослідженню Рівненського повіту, також згадується метод «паління», «спалювання» «рожи» або «бешихи» восковою свічкою (16, 8). Називаються такі супутні атрибути обрядодійства, як рушник, червона ганчірка, червоний пояс або червона хустка. Восковою свічкою підпалювали дев'ять «пасом» нечесаного льону, а інколи-дрібний порох. В обох випадках спалювання супроводжувалося читанням молитви «Отче наш» та народними замовляннями (16, 8).
В різних районах Рівненського Полісся нами зафіксовано низку замовлянь від «рожі». Зокрема, в с. Глинному Рокитнівського району «шептали»: «Чи ти болячка, чи ти болячіще, чи ти рожавая! Я тебя визиваю, я тєбя умовляю, з чирвоної крові, з бєлої кості, з рум'яного тіла. Костей нє ломі, рум'яного тіла не марнуй! Господі, преступи да поможи!» (21). В цьому селі «рожу» накривали червоною хусточкою - «шоб ето вже вона злізла червоним», та зверху — клали дев'ять «клубочків» льону. Спалювали «рожу» три рази. Дев'ять «балабушек» з льону над червоною «латкою» спалювали і в с. Зеленому Володимирецького району. До кожної з них примовляли: «Божа Матінка, приступи, да Божей (...) рожу спалювати поможи! З чирвоной крові," з білой кості, з раби Божої (...)» (23). В с Балашівці Березнівського району побутувало ще складніше замовляння: «Болячка шумова, болячка осьцєна, болячка вєтряна, болячка синя, болячка солодка, болячка смертенна, болячка прислана, болячка приспана! Годи колоти — пороти, жовтої кости ло-мати! Тоді ти колола-порола, як я тибе ни знала, Господа Бога ни прохала. Типер шепчу, Господа Бога прошу, вишипчую, вимовляю на бістриє води, на густиє лози, на росхудні дроги одсилаю! Сядь собі на мєсті на золотому креслі! Запий, загуляй, хрищену молитве-ну (як називаєца) Божий покуй дай!» (17).

Доброта
Постоялец
Сообщения: 195
Зарегистрирован: 05 июл 2014, 13:32
Репутация: 26
Откуда: Москва
Направление практики: руны,ЧМ

Re: Використання воску в народному знахарстві

Сообщение #5 Доброта » 05 июл 2014, 14:36

Молилися дев'ять разів, за народною термінологією «три по три рази». Надзвичайно цікава «молитва» супроводжувала «спалювання рожі» в с. Залав'ї Рокитнівського району. В ній колір «рожі» порівнювався з кольором ягід кущів та дерев: «Пречиста Божа Маті, прийди помагаті, рожу там рожоной хрещоной Ганні шептаті! Чи ти рожова, то йди ти на рожин цвет, чи ти шипшинова, то йди ж ти на шепшинов цвет, чи ти малінова, то йди ж ти на малінов цвет, чи ти калінова, то йди ж ти на калінов цвет, чи ти рабінова, йди ж ти на рабинов цвет, чи ти яблучна, йди ти на яблочний цвет, чи ти грушовая, йди ж ти на грушовий цвет, чи ти черніцова, йди ж ти на черн-іцов цвет, чи ти брушніцова, йди ж ти на брушніцов цвет! Да йди ти на широкії броди - розоліса; на бистрії рєкі - втопіса, там од Ганни рожоной хрещоной одчепіса, одкасніса.» (22).

Спочатку спалювали перші три «кубики» льону та «виговорали молитву», тоді три другі - теж із молитвою, а пізніше - й три останні (також з молитвою). Подібний текст замовляння рожі побутував і на території Київського Полісся: «... Іди собі, рожа, на поля, да зацвіти разним цветом: сінім на сінє, чирвоним на чирвоне, жоутім на жоуте.» (6, 150 №98). Спалювати «рожу» за допомогою льону було прийнято і в с. Кутині Зарічненського району Рівненської області (6, 150-151 №102).

Варто відзначити, що ареал побутування даного методу лікування не обмежується територією Рівненщини. За даними В.Мойсієнко, «рожу» спалювали в Любешівському та Любомльському районах Волинської області, Овруцькому районі Житомирської області, Лельчицькому та Патриківському районах Гомельської області (6, 150— 151). В матеріалах А. Шкарбана віднаходимо посилання на Житомирський район Житомирської області (14, 104—105). В останньому, як і на Рівненщині, під «рожею» розуміли «бешиху». Для її лікування підпалювали дев'ять крутеників з лляного кужеля та до кожного дев'ять разів проказували замовляння. Вважалось, якщо «бешиха» сильна, то вогонь спалахне до стелі. За народними уявленнями, саме він виносив хворобу з тіла хворого.

На Поліссі спалювали не лише «рожу», але й «ляк». Як і в першому випадку, брали посвячені куделі льону, попередньо оброблені на терниці та витіпані тріпачкою. Основні маніпуляції відбувались над головою, так само як і під час виливання ляку воском (3, 8).

Експедиційні записи, зроблені нами в с. Федорівці Сарненського району, засвідчують традицію використання воскової свічки від «ляку» - «пригод». Посвячену на Стрітення свічку запалювали та три рази обводили «за сонцем» навколо хворої дитини. Приказували: «Ішов Господь і Господня Божа Мати Івану вроки шептати. Вроки, вроки, кудою ви ввійшли, тудою й вийдіть: чи очима, чи плечима, чи носом, чи ротом! Ви по тілу не ходіть, кості не ламіть; ідіть собі на сухий лист, на бистриє води - там вам розкошувати, там вам розкош мати! За другим разом, за Божим Материним розказом, ішов Господь і Господня Божа Мати... ( і так дев'ять разів)» (29).

Щоб позбутися хвороби, різдвяну свічку використовували на Бойківщині. Хворий тричі наближав відкриті долоні до запаленої свічки та до себе (1, 165). Як магічний атрибут зцілення свічку використовували при шлунковому захворюванні. Так, в знахарській практиці сербів обряд лікування відбувався при місячному сяйві і запаленій восковій свічці. Останню хворий тримав на животі та примовляв: «Місяцю, ти світиши і вдень і вночі, і бачиш, що цар їсть: чи рака чи мою хворобу.» (12, 230).

За даними З.Є.Болтарович, магічну силу свяченої свічки використовували при лікуванні від укусу гадюки (2, 81).

В знахарській практиці білорусів, як свідчать дані А.Сержпутовського, віск в суміші з борсуковим жиром застосовували при лікуванні шкіряних хвороб людей та худоби (9, 31). Про віск як компонент мазей для лікування ран, що погано загоюються, згадує і З.Є.Болтарович. За даними дослідниці, на території Володимирецького району до складу такої мазі входили віск або прополіс та сало; тоді як на теріторії Східного Поділля - віск, живиця сосни, олія (1, 107-108). У Хмельницькій області при лікуванні ран застосовували мазь із воску, жовчі, свяченої крейди (1, 129). Для лікування пошкоджених суглобів використовували мазі з воску, живокосту та живиці (1, 38).
Отже, все сказане дає змогу зробити висновок про те, що віск широко використовувався і продовжує використовуватися в знахарській практиці слов'ян, і зокрема, в знахарстві поліщуків. Як речовина, що може набирати будь-яку форму, пластичний м'який віск став еквівалентом внутрішнього буття людини. Так само як хліб, яйце — віск діагностував стан організму хворого — «витягав» хворобу з тіла людини.

У народних уявленнях з процесом отримання воску пов'язували ідею фізичного та духовного очищення хворого. Невипадково збереглось замовляння від «наговору», в якому присутня символіка восковика, воскодавки - пристроїв для вичавлювання воску. Перш за все, за допомогою воску, воскової свічки виліковували недуги, пов'язані з емоційним станом людини - «ляк», «болячку», «рожу». Характерна особливість лікування: «виливання воском» відбувалось над головою людини.

Як свідчать наші експедиційні записи, маніпуляції з воском супроводжували різноманітні форми замовлянь. Всі вони пов'язані з дохристиянськими віруваннями у силу слова, в магію ритму замовляння. Особливе значення в народному знахарстві надавалось символіці чисел - 3, 9, коли в залежності від ступеню захворювання процедуру зцілення проводили в декілька прийомів.

Доброта
Постоялец
Сообщения: 195
Зарегистрирован: 05 июл 2014, 13:32
Репутация: 26
Откуда: Москва
Направление практики: руны,ЧМ

Re: Використання воску в народному знахарстві

Сообщение #6 Доброта » 05 июл 2014, 14:36

На нашу думку, важливою в народному знахарстві є також ідея посередництва. З метою лікування зверталися до знахаря, який вважався посередником між божеством та хворим. У замовлянні він просив допомоги у вищих небесних сил, щиро вірячи, що стає «знаряддям» їхнього благотворного впливу. Так само і віск був сировиною, що на момент магічного ритуалу втрачав ознаки власної сутності - «ідентичності». Завдяки аморфним властивостям віск був своєрідним «ретранслятором», який сприймав та передав «чужі» думки, образи. Не випадково віск вважався особливим індикатором сімейного буття людини, вказівником місцезнаходження загубленого предмету, прихованого скарбу. Тобто як і у випадку з процедурою «витягання» хвороби воском, даний продукт бджільництва відтворював картину буття людини, але вже не внутрішнього, а зовнішнього. Магічною силою наділяли свічки, виготовлені власноруч та посвячені на Стрітення, Чистий четвер, Великдень.

Джерела

1. Болтарович 3. Є. Народна медицина українців / ВАН УРСР. Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т. Рильського. Львівське відділення. - К.: Наук, думка, 1990. - 232 с.

2. Болтарович З.Є. Народне лікування українців Карпат кінця XIX - початку XX ст. /. АН УРСР. Музей етнографії та художнього промислу. - К.: Наукова думка, 1980. - 118 с.

3. Зоряна вода. Таємниці поліських знахарів / Упоряд. В.Ф.Давидюк. - Луцьк: Надстир'я, 1993. - 24 с.

4. Кульжинский С. К. Описание коллекции народных писанок. Вып. I/C альбомом из 33 хромолитографированных и 12 черных таблиц; Лубенский Музей Е.Н.Скаржинской. Этнографический отдел.- Москва, 1899. - 176 с. + XLV табл. вне текста.

5. Митрополит Іларіон. Відунство й повір'я // Українські чари / Упоряд. О. М. Таланчук. - К.: Либідь, 1992. – С. 14-20.

6. Мойсієнко В. Поліські замовляння // Древляни: збірник статей і матеріалів з історії та культури Поліського краю / Міністерство України у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; Інститут народознавства НАН України.- Львів: Інститут народознавства НАН України, 1996. — Вип. 1. — С.121-165.

7. Плотникова А. А. Воск // Славянские древности: этнолингвистический словарь: В 5-ти томах / Т. А. Агапкина, Л. Н. Виноградова, А. В. Гура и др.; Н. И. Толстой (отв. Ред.); РАН, Ин-т славяноведения и балканистики. — М.: Междуяар. отношения, 1995. -Т. 1: А- Г. - С. 442-444.

8. Православный молитвослов и псалтирь / По благословлению Епископа Пермского Афанасия. Репринт, изд. Московской Патриархии. - Москва, 1988.- 256 с.

9. Сержпутовский А. Бортничество в Белоруссии // Материалы по этнографии России. - Т. 2. - С. 13-34.

10. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край, снаряженной Императорским Русским Географическим обществом. Юго-западный отдел: Материалы и исследования, собранные П.П.Чубинским.- СПб., 1872-1878. - Т. 1-7.- Т. 1: Верования и суеверия. Загадки.

11. Українські замовляння / Упоряд. M. H. Москаленко; Авт. передм. М.О.Новикова. - К.: Дніпро. 1993. - 309 с.
12. Усачева В.. В. Вокативные формулы в народной медицине // Славянский и балканский фольклор. Верования. Текст. Ритуал/ РАН. Ин-т славяноведения и балканистики; Отв. ред. Н.И.Толстой. - М.: Наука, 1994. - С. 222-240.

13. Шкарбан А. Народна медицина Київського Полісся // Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження / Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; Інститут народознавства НАН України. - Львів: Інститут народознавства НАН України, 1997. - Вип. 1. Київське Полісся, 1994. - С.204-216.

14. Шкарбан А. Поліські замовляння // Берегиня.- 1992. - № 1. - С. 104-105.

II. Фондові матеріали

15. ЦНБ. Газетний відділ: Братчиков. По вопросу о местных народных способах врачевания болезней // Волынские губернские ведомости- 1882 — №51. - С. 3-4.

16. ЦНБ Відділ рукописів: Фонд 1. - Од. зб. 813. - 11 арк.

III. Географія обстежених поліських пунктів

17. Зап. у 1999 р. в с. Балашівці Березнівського району від Деркач Ганни Панасівни, 1928 р.н.

18. Зап. у 2000 р. в с. Бережниці Дубровицького району від Кремезь Ніни Павлівни, 1939 р.н.

19. Зап. у 1998 р. в с. Біловіжі Рокитнівського району від Дем'янчук Софії Дмитрівни, 1922 р.н. (без освіти)

20. Зап у 1999 р. в с. Білці Березнівського району від Євсенко Євгенії Юхимівни, 1930 р.н.

21. Зап. у 1998 р. в с. Глинному Рокитнівського району від Кулакєвич Анни Андріївни, 1927 р.н.

22. Зап. у 1998 р. в с. Залав'ї Рокитнівського району від Смик Пелагеї Трохимівни, 1911 р.н. (уродженки с.Біловіж). Матеріали А. М. Українець.

23. Зап. у 1998 р. в с. Зеленому Володимирецького району від Король Параски Яківни, 1912 р.н.

24. Зап. у 2000 р. в смт. Клесові Сарненського району від Смицької Анастасії Давидівни, 1931 р.н.

25. Зап. у 2000 р. в с. Кураші Дубровицького району від Пінчук Галини Прокопівни, 1941 р.н.

26. Зап. у 1999 р. в с. Михалині Березнівського району від Усач Тетяни Йосипівни, 1960 р.н.

27. Зап. у 2000 р. в с. Немовичах Сарненського району від Мички Галини Володимирівни, 1911 р.н. Матеріали О. Ю. Чебанюк.

28. Зап у 1999 р. в.с. Нетреба Рокитнівського району від Довгаля Петра Тимофійовича, 1925 р. н.

29. Зап у 2000 р. в. с. Федорівці Сарненського району від Жигули Присі Кононівни, 1934 р.н.

30. Зап у 2000 р. в. с. Федорівці Сарненського району від Мельник Ганни Трохимівни, 1933 р.н.


Пархоменко Т. Використання воску в народному знахарстві / Т. Пархоменко // Етнокультурна спадщина Рівненського Полісся: Мат. Комплексних наук. експедицій Рівнен. фольк.-етногр. тов.-ва. Вип. I. – Рівне, 2001. – С. 27-38.


Вернуться в «Основы снятия негатива, как правильно проводить чистки»



Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и 0 гостей

Новости форума

Последние сообщения

Опросы

Случайные темы